СЕЛО

Колись була там ходжена стежина,

Тепер росте спориш і лобода.

Зачахла від часу стара калина,

В струмку пропала чистая вода.

Немає стріх, сгнила давно солома,

Подекуди стирчать лиш димарі.

Чи то від болю, чи від перевтоми,

Я плакав в променях скупих зорі.

Так важко на душі раптово стало,

Навколішках я землю цілував.

Це тут моє дитинство крокувало,

Та я уже нікого не застав.

Село моє спіткала лиха доля,

Його на карті вже давно нема.

Нема кринички і немає поля,

Таке траплялось мабудь з багатьма.

А скільки їх затертих і забутих,

І хто зна скільки в небуття пішло?

В годину добру і в лиху, і в скруту,

Я зажди памятатиму село.

© Copyright: Николай Савка Раздел: лирика гражданская

Свидетельство о публикации № 82318