Народні гроші на фінансування снайперів

Ми потрохи звикли вже "до покращення життя вже сьогодні", до "жити стало краще, жити стало веселіше", ми вже не так бурхливо реагуємо на брехливу статистику і порожні обіцянки.

Нам втокмачують, що грошей у бюджеті немає через популістську політику попередніх політиків та через чорнобильців з афганцями, які хочуть отримати свої виграні через суд кошти.

Нас не здивуєш тим, що попри на заборону закупівлі за державний кошт предметів розкошу, керівники державних підприємств та державних установ намагаються придбати для себе дорогі автомобілі чи коштовні сувеніри.

Ми сприймаємо представників правоохоронних органів не як своїх захисників, а як осіб, які лише створюють проблеми і вимагають хабарі.

Наша судова система скомпроментувала себе повністю.

Ми обираємо за відсутності вибору.

В той же час, ми бачемо, як влада, яка повинна служити народу, починає панічно його боятись. Вона відгороджується високими парканами, посилює охорону, встановлює відеоспостереження, забороняє проведення масових заходів.

А Микола Азаров дійшов навіть до того, що почав користуватися послугами снайперів під час своїх "виходів у люди". Впевнений, що це "задоволення" не із дешевих. Для себе любимого жодних народних грошей не жаль...

Що тут скажеш? Наразі в голові починають виринати строчки із поезії Т.Г.Шевченка.

Я не нездужаю, нівроку,

А щось такеє бачить око,

І серце жде чогось. Болить,

Болить, і плаче, і не спить,

Мов негодована дитина.

Лихої, тяжкої години,

Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,

Не жди сподіваної волі —

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру,

Та й заходиться вже будить.

А то проспить собі небога

До суду Божого страшного!

А панство буде колихать,

Храми, палати муровать,

Любить царя свого п’яного,

Та візантійство прославлять,

Та й більше, бачиться, нічого.