Думки про нас... про українців
Ще влітку ніхто не вірив, що народ України зможе що-небудь підняти на Майдан, після того, як їхні надії 2004 року не справдились. Опозиція не змогла підняти Майдан під будь-якими гаслами.
Може в тому й іронія, але згуртували народ представники нинішньої влади, які всіми силами намагались довести, що Україна складається з частин, які не зможуть ніколи знайти спільної мови.
Сьогодні мені не соромно сказати, що я - українець. Незважаючи на недолугість нашої влади, на її неукраїнське обличчя, сусідні країни заздрять нам. Адже вони бачать, що у нас є своя думка і що ми здатні її захищати.
Мені тільки соромно, що лише у нас людина з сумнівними розумовими якостями та кримінальним минулим керує країною. Що її найближчі прихвостні з ворожістю відносяться до всього українського, та з неприкритою відразою - до простого народу. Що правоохоронці порушують присягу та замість захисту найвищої соціальної цінності в цій країні - людини, порушують її права, вдаючись до ганебних вчинків. Що у нас існують силові структури, які реагують лише на команду "Фас", відрізняючись від звичайних людей відсутністю звивин у мізку та садистськими нахилами. Що наші суди оперативно саджають за грати побитих цими садистами людей, а влада видає премії нелюдам в касках, які в підворотнях ногами та кийками добивають лежачих. Що у нас вдаються до репресій тих, хто наважився висловити свою думку. Що їх за це називають екстремістами. Що влада постійно бреше, спочатку про добробут і суцільні гаразди в країні (бо вони гарно працюють), а потім - про страшну кризу (бо вони не підписали угоду про асоціацію з Євросоюзом). Що в країні є ще безліч людей, які підтримують цю владу і їдуть за 30 срібних монет до Києва, щоб продати свою країну і майбутнє своїх дітей та онуків.